Викладання історії в школі призначений для формування у підростаючого покоління особистісних громадянських якостей, підготовки до життя в соціумі, правової адаптації випускників у світі. Істотні зміни відбулися в останні роки в російській освіті. В даний час вирішення виховних, освітніх, розвиваючих завдань в рамках особистісно-орієнтованого навчання спрямовано на саморозвиток і самовдосконалення кожної окремої особистості.

Саме тому змінюється характер відносин між дітьми і педагогом. Поступовий перехід від допомоги до підтримки і самостійної діяльності дитини призвів до того, що викладання історії в сучасній школі істотно змінилося.

Прийоми і методи роботи

В даний час для стимулювання розвитку пізнавального інтересу в учнів, які застосовуються наступні прийоми і методи роботи:

  • педагогічна допомога, що передбачає осуд і заохочення, ігрову організацію навчальної діяльності;

  • підтримка, що складається в аргументированном виборі змісту навчального заняття, джерел, варіанти звітності, режиму діяльності, виявлення оптимального способу вирішення поставленої задачі;

  • педагогічне просування — це самооцінка за схемою, планом, самостійна оцінка своїх досягнень, складання схем певної події, підбір занять для корекції виявлених проблем.

Викладання історії в школі припускає вибудовування навчального процесу так, щоб в ньому було максимальна кількість об’єктивної реальності, різних відносин і зв’язків. Завдяки такого варіанту навчання, педагог не тільки прискорює темп розвитку кожної дитини, але й прищеплює у підростаючого покоління любов та інтерес до свого предмету.

Вибудовування індивідуальної освітньої траєкторії для кожного учня — це задача, рішення якої і є показник справжнього професіоналізму педагога.

Якісне викладання історії та суспільствознавства в школі дозволяє виховувати активних громадян своєї країни, які пишаються її культурною спадщиною.

Завдання методики

Досягти оптимального навчання можна тільки на основі управління, організованого на базі використання сучасних методів і форм викладання.

Дивіться також:  Що таке радіонукліди та їх роль в організмі людини

Викладання історії в школі базується на спеціальній програмі, об’єктом якої виступають зміст, форми, організація та методи навчання.

Вибудовується процес навчання на вмінні організувати творчу діяльність учнів так, щоб сформувати у них інтерес до предмета. Зробити це може тільки педагог, який володіє якісними знаннями зі свого предмета.

З допомогою методики вивчення історії можна відповісти на кілька запитань:

  • навіщо вчити (визначає розвиваючі, освітні, виховні цілі суспільства і держави в залежності від теми, класу і віку);

  • чому вчити (структура і зміст історичної освіти вказана в ФГОС);

  • як вчити (методи, засоби, способи організації освітньої діяльності).

Фактори

Викладання історії в школі ґрунтується на кількох факторах, кожен з яких заслуговує детального вивчення і розгляду.

Цілі вивчення предмета змінювалися на різних етапах формування держави. Викладання історії в середній школі пов’язано з еволюцією суспільства. Зокрема, у дореволюційній Росії ставилися наступні цілі навчання дітей історії:

  • формування гармонійного свідомості;

  • засвоєння демократичних цінностей;

  • розвиток громадянських якостей (законослухняність, відданість Батьківщині) і основ патріотизму;

  • формування інтересу до історії як до предмета.

Реалії

В даний час лінійне викладання історії в школі пов’язано з наступними цілями:

  • оволодіння учнями основних знань про історичний шлях людства з давніх часів і до сучасності;

  • формування навичок аналізу явищ і подій реальності на основі історичної інформації;

  • становлення ціннісних орієнтирів і переконань школярів на базі гуманізму, історичного досвіду, патріотизму;

  • розвиток поваги та інтересу до культури та історії свого народу.

Лінійна система викладання історії в школі — це нова концепція, що дозволяє виховувати людини-патріота, поважаючого загальнолюдські та національні цінності, орієнтованого на дбайливе ставлення до навколишньої природи.

Відбір змісту навчання історії в РФ

Зміна змісту навчання пов’язане з розвитком історичної науки. Методика дозволяє відбирати головні факти, події, явища загальної та вітчизняної історії, узагальнення та теоретичні визначення.

Дивіться також:  Аналіз бесіди як метод соціолінгвістичних досліджень

Вибране зміст оформляється в якості Держстандарту, вписується в підручники, посібники, довідники. Саме цей матеріал і засвоюється навчаються шляхом проведення методичної роботи, що припускає не тільки урочну діяльність, але й позакласні заходи.

Методи роботи

Для реалізації вимог ФГОС з навчальної дисципліни «Історія», педагоги використовують певні методи роботи:

  • наочні;

  • словесні;

  • практичні;

  • друкарсько-рукописні (при ознайомленні з історичними текстами).

При правильно продуманій методичній організації навчального та розвивального процесу у підростаючого покоління росіян формується правильне уявлення про конкретні історичні події, відпрацьовуються пізнавальні вміння. Хлопці вчаться відстоювати свою точку зору на основі історичних фактів.

З методами пов’язані і форми навчання (групова, індивідуальна, фронтальна), види навчальних занять (новий матеріал, закріплення ЗУН, комбінований, систематизації і контролю). Засобами навчальної роботи вважають всі матеріали, які сприяють організації процесу: робочі зошити, підручники, історичні фільми, карти.

Підіб’ємо підсумки

Результати навчання свідчать про те, в якому обсязі педагогом реалізовані цілі. Методика навчання історії взаємопов’язана з іншими науками, зокрема, з географією, біологією, філософією. На жаль, сучасні реалії такі, що далеко не всі вчителі історії і суспільствознавства працюють на основі конкретних методик, відповідально підходять до своєї професійної діяльності.

Багато хто з них «однобоко» відносяться до розгляду історичних подій, що негативно відбивається на сприйнятті історичної інформації підростаючим поколінням. Саме тому в даний час пильна увага приділяється саме предмету «Історія», розробляється новий зміст підручника для загальноосвітніх шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Єдність теоретичного матеріалу, загальні методичні прийоми — все це повинно підвищити пізнавальний інтерес до предмета у сучасних школярів.