Свідомість слід розглядати як другу після матерії максимально широку філософську категорію. Ф. М. Достоєвський дотримувався думки, що людина є таємницею. Таким же таємничим можна вважати його свідомість. І на сьогоднішній день, коли індивід поринув у багатоликі таємниці створення і розвитку світу, таємниці його внутрішнього буття, зокрема, таємниці його свідомості викликають суспільний інтерес та все ще залишаються загадковими. У нашій статті розберемо поняття свідомості, її походження та сутність.
Загальні питання
Сьогодні поняття свідомості в філософії трактується по-різному, в залежності від того, як конкретні філософи вирішують ключові питання філософії, і в першу чергу – питання, пов’язане з природою світу. Що таке ідеалізм? Об’єктивний ідеалізм здатний відірвати свідомість від матерії, природи і наділити його надприродну суттю (Гегель, Платон та інші). Багато суб’єктивні ідеалісти, наприклад, Авенаріус, відзначали, що мозок індивіда не є житлом мислення.
Матеріалізм вважає, що матерія первинна, а поведінка і свідомість — вторинні категорії. Це так звані властивості матерії. Тим не менш розуміти їх можна по-різному. Гілозоїзм (від грецького варіанта hyle — матерія, zoe — життя) говорив про те, що свідомість доцільно вважати властивістю всієї матерії (Д. Дідро, Б. Спіноза та інші). Панпсихизм (від грецького варіанта pan — все, psuche — душа) теж визнав загальну природну натхненність (К. Ціолковський). Якщо міркувати з точки зору сучасного і діалектичного матеріалізму, то можна зробити висновок, що поняття свідомості у філософії передбачає визначення його як функції мозку, відображення зовнішнього світу.
