Семіотика є наукою про знаки та їх системи. З’явилася вона в 19 століття. Її творці – філософ і логік Ч. Пірс і антрополог Ф. де Соссюр. Семіотичний підхід у культурології тісно пов’язаний зі знаковими засобами в процесі спілкування і трактовою явищ за допомогою їх. Вони несуть у собі певні відомості. Знати їх необхідно для вивчення минулого нашої планети і передбачення її майбутнього.
Створення підходу
Вперше намагалися визначити культуру давньогрецькі філософи. Вони вважали її «пайдейа» – це означає освіта, розвиток особистості. У Римі поняття «culturaagri» означало «розвиток духу». З того часу і відбулося традиційне розуміння цього терміна. Він залишився таким же і на сьогоднішній день. Концепція культури передбачає вдосконалення, в іншому випадку це лише порожня гра.
По мірі того як ускладнювалися уявлення про світ європейців, її все частіше визначали в розрізі всіх досягнень людства. Яскраво вирізнялася соціальна природа даного явища. З 19 століття філософи на перший план стали виносити саме його духовний підтекст. З’явилися твердження про те, що культура – не тільки об’єкти, художні твори, а саме ув’язнений в них сенс. В остаточному підсумку найважливішою формальним методом її вивчення став семіотичний підхід у розумінні культури.
Його використання відводить людину від змістовних аспектів. У той же час завдяки семиотическому підходу до культури дослідник глибше проникає в її суть. Метод використовується лише тоді, коли вивчення культури веде до людини. Формування семіотичного підходу відбувалося на протязі довгого часу. Як говорив М. Гіркий, вона є людським прагненням зробити другу природу.
