Михайло Євграфович відрізняється гострим сарказмом у своїх творах. Він торкався заборонені у власні часи теми. Однією з них була критика лібералів, яка відображена в “В’яленої воб”, короткий зміст якої представлено нижче.
Коротко про головне
Почнемо з короткого змісту нашого твору. Точніше не нашого, а Салтикова-Щедринского, він же писав цю казку. Так-так, твір заявлено як казка для дорослих дітей. З-за певної іронії та сарказму, властивих письменнику, казка не пройшла російської цензури. Від Салтикова-Щедріна були потрібні жорсткі поправки, а він і не збирався виконувати це. Справа закінчилася тим, що написана у 1884 році казка була опублікована через пару років в Женеві. До російського читача вона дійшла тільки 1937 році в такому вигляді, як бажав письменник.
Про що йдеться?
Якщо ми ознайомимося з коротким змістом “В’яленої вобли” Салтикова-Щедріна, то захопимося її автором. Настільки тонко і влучно він потрапляє в поставлені цілі, висміюючи лібералів.
Жила-була вобла, сама звичайна мешканка підводний. Народилася вона степеневої, цікавість у рибки відсутнє геть. Так би і плавала наша вобла, борознячи простори річок та морів, але одного разу її виловили. Нічого не поробиш, довелося змиритися з такою долею. А потім воблу випатрали і повісили на сонце, щоб просушилась. В такому вигляді вона, загалом-то, і постає перед читачами: висить собі на сонечку, без нутрощів і головного мозку, та про життя міркує.
Насправді, якщо вірити короткого змісту “В’яленої вобли”, головна героїня казки задоволена своєю долею. Можна спостерігати за складнощами здалеку, нікуди не втручаючись. Без мізків і нутрощів, як з’ясовує рибка, жити набагато легше.
Поки вобла висіла, вона набиралася уму-розуму, а як стала в’яленої, так і понесло рибу на проповіді. Стала вобла свою теорію життєву в маси штовхати, а люди й раді-радісінькі. Слухають розповіді риби, справи на місці стоять. Та й навіщо за них братися, коли вобла справа каже: нікуди не лізеш, живеш тихо-мирно, ніхто тебе не чіпатиме. А риба старається, вчить людей життя: обережніше треба бути, ходи собі як п’яний, а з совістю не считайся.
Серед слухачів були й ті, хто шукав справжніх відповідей на свої питання. Згідно короткого змісту “В’яленої вобли” Салтикова, головна героїня таких відповідей не давала. Вона просто разглагольствовала, кидалася порожніми словами, нічого гідного не повчаючи людей.
Чим же закінчилася справа? Тим, що її просто з’їли. Знайшовся негідник, який на очах у натовпу взяв воблу за зябра, зняв з сонечка і, прицмокуючи, вжив в їжу. Думаєте, люди заступилися за прекрасного оратора? Як би не так, її звинувачують у небезпечному лібералізмі і радіють, коли вобла виявляється з’їденої.
