Руські князі Борис і Гліб стали першими святими, продемонструвавши людям, як слід приймати Божу волю, як жити і вмирати з ім’ям Господа і за його заповітами. З їх іменами пов’язані три дати православного календаря:

  • 2 травня – день перенесення мощей в усипальницю нової церкви;
  • 24 липня – день пам’яті князя Бориса;
  • 5 вересня – день пам’яті князя Гліба.
  • Родина князя Володимира

    У X столітті, коли Русь була роздробленою і язичницької землею, у київського князя Володимира і його дружини Милолики народилися сини Борис і Гліб. Шлюбів у язичника-князя було вже кілька, а, відповідно, і дітей він мав безліч. Князі Борис і Гліб, будучи молодшими, не претендували на київський престол.

    Із старших дітей, тих, що могли за правилами успадковувати після батька князівську владу, були Святополк і Ярослав. Ярослав був рідним княжим сином, а Святополк – тільки визнаний таким, тобто усиновленою в більш ранньому шлюбі.

    Життя князя Володимира проходила в постійних війнах і битвах, саме так жили князі в той час: вміння захистити свої землі від зовнішнього ворога, та приєднати до своїх земель здобуті у сусідів – цінувалося понад усе.

    Хрещення князя Володимира

    У 988 році, перемігши у черговій війні з Візантією і захопивши місто Корсунь, Володимир став погрожувати Цесарограда. Візантійські співправителі-імператори погоджуються видати свою сестру Анну за князя, але за умови зречення від того язичницької віри.

    Князь схилявся до візантійської віри, християнство вже давно поступово проникало в російські душі. У 957 році православ’я прийняла княгиня Ольга. І Володимир дав свою згоду. При здійсненні таїнства він був охрещений ім’ям Василь. Повертаючись у Київ, він забрав з переможеної Корсуні дружину, священиків, мощі, церковне начиння, ікони.

    Після повернення в рідне місто він звернувся до жителів Києва з указом: всім з’явитися на берег Дніпра для хрещення в православну віру. Кияни ставилися до свого князя з повагою і страхом, тому виконали його вимогу, і таїнство хрещення Русі відбулося в мирній обстановці.

    Житіє Бориса і Гліба

    В цей час сини князя Володимира Борис і Гліб отримували хорошу освіту, вихований в благочесті. Вони були охрещені разом з усім київським народом в Дніпрі і отримали православні імена Романа та Давида.

    Старший Борис багато часу приділяв вивченню Святого Письма, читав житіє святих, цікавився їхнім діянням, хотів у всьому слідувати їх прикладу. Обидва брати відрізнялися добрим серцем, прагнули надати посильну допомогу всім нужденним в ній.

    Коли прийшов час, князь одружив свого Бориса і виділив йому для правління невеликий уділ у Володимирі-Волинському князівстві з центром в місті Муромі. У 1010 році він перевів Бориса княжити в Ростов Великий, а Муром віддав дорослому Глібу.

    Брати княжили справедливо, служили поведінкою прикладом своїм підданим, поширювали в князівствах православну віру.

    Князь Володимир і його сини

    У 1015 році, під кінець життя у сімдесятирічного князя Володимира Святославовича від різних дружин було одинадцять рідних і один прийомний син, а дочок було чотирнадцять.

    Коли князь захворів і зрозумів, що його життєвий шлях підходить до кінця, він вирішив передати київське князівство в спадок не старшим синам Святополка і Ярослава, а Борису, до якого відчував велику любов.

    Дивіться також:  Прикраса - це... Значення, синоніми, етимологія, приклади пропозицій

    Та й, крім того, не було довіри у старого князя до старшим синам. Святополк Окаянний, прийомний син, вже підозрювався в організації змови з метою замаху на владу князя, за що був посаджений разом з дружиною в темницю.

    Ярослав, що княжив у Новгороді Великому з 1010 року, чотири роки вів себе розумно, а потім відмовився підкорятися батькові і платити в київську скарбницю належну данину. Князь Володимир, обурений бунтівним поведінкою спадкоємця, вирішує йти війною на Великий Новгород, а переляканий Ярослав закликає на допомогу варягів. Чим обернулося б протистояння в 1014 році старого князя і старших синів, невідомо. Але князь захворів.

    Смерть князя Володимира

    Борис перебував у ці важкі години поруч з хворим батьком. І тут недоречно прийшла звістка про наскок на київські землі печенігів. Хворий батько дав Борису восьмитысячное військо і відправив його в похід. Печеніги, почувши про що йшла на них силі, зникли в степах. На зворотному шляху до Києва Борис отримав від гінця скорботна звістка про смерть князя.

    Святополк, старший спадкоємець, був відразу ж звільнений з в’язниці і зайняв київський престол, всупереч планам старого князя. Розуміючи, що він не отримає князівства за законом батькового заповіту, а також оцінюючи любов простого народу до Бориса, він замислює недобре. Звертаючись за підтримкою до мешканців Києва, він не шкодує обіцянок і скарбниці. Сам же будує криваві плани, щоб усунути всіх конкурентів на батьківську спадщину.

    Загибель Бориса

    Тим часом сини князя Володимира Борис і Гліб моляться про душу померлого батька. Борис з військом повертається з невдалого походу і дізнавшись про смерть Володимира, зупиняється на річці Альті, що в одному дні шляху до Києва. Гонець, який приніс сумну вістку, повідомив також про захоплення престолу Святополком. Обурені воєводи, вірна дружина князя Володимира, стали кликати Бориса в похід на самозванця і силою відбити у нього Київ. Борис відмовився від їх допомоги, і вони залишили його.

    Здогадуючись, яка йому судилася доля, молодий князь приймає рішення не противитися долі. Не бажаючи проливати братню кров, він відмовляється від самозахисту. Так Борис розумів Христові заповіді.

    Двадцятип’ятирічний Борис, чекаючи своїх убивць, провів усю ніч у молитві. Вранці в його намет увірвалися послані Святополком Окаянним люди і закололи його списами. Вони завернули тіло князя в намет і повезли в столицю як доказ виконаного наказу. Але по дорозі стало ясно, що Борис ще дихає. Тоді два найманих варяга добили його мечами.

    Тіло Бориса було таємно поховано в п’ятнадцяти верстах від Києва, у Вишгороді, біля старої дерев’яної церкви святителя Василя Великого.

    Гліб: смерть

    Князі Борис і Гліб були багато в чому схожі за життя. Їм подобалися одні і ті ж люди, вони любили одне і те ж заняття, думки і вчинки їх теж були схожі. І вони прийняли смерть від рук одного лиходія.

    Святополк, розчищаючи собі дорогу до престолу, не зупинявся ні перед чим. Він обманом закликає молодого князя приїхати з Мурома до Києва, і той, не гаючись, відправляється в шлях за покликом брата. Черговий привал був влаштований в районі міста Смоленська, де Гліб і отримує звістку від старшого брата Ярослава. Гонець передає йому розповідь про смерть батька і Бориса і застерігає його від імені Ярослава, передає його наказ не їздити в Київ.

    Дивіться також:  Еротоман - це... Значення слова, його визначення, правила написання і вимова

    Почувши страшні новини, Гліб звертається за допомогою до Бога і приймає рішення не противитися долі. Наслідуючи улюбленого брата Бориса, він молиться на березі Дніпра в очікуванні своїх убивць. Лиходії, зробивши свою чорну справу, не стали затрудняться перевезенням тіла, а поховали Гліба на березі річки.

    Ще один із братів, який міг би претендувати на київський престол, Святослав, князь древлянський, був убитий дружинниками Святополка. Йому не вдалося сховатися в Карпатах.

    Християнське служіння благовірних князів Бориса і Гліба

    Дослідники житія князів, полеглих від рук лиходіїв, стверджують, що їхній подвиг полягає в тому, що вони відмовилися проливати кров свого брата. Будучи глибоко віруючими людьми, вони дотримувалися Божих заповідей.

    Святі Борис і Гліб – перші на Русі християни, показали своїм прикладом справжнє смирення. Язичницька віра, яка перебувала в цих краях довгий час, допускала, і навіть вважала доблестю кровну помсту. Брати, всією душею прийнявши православне хрещення, не стали відповідати злом на зло. Вони зупинили кровопролиття ціною власних життів.

    Як пишуть дослідники тих подій, Господь покарав властолюбного братоубийцу. У 1019 році після численних і кровопролитних боїв за руські землі дружина Ярослава Мудрого розбила військо Святополка Окаянного. Той втік у Польщу, але й там не знайшов притулку й спокою. Помер він на чужині.

    Шанування князів Бориса і Гліба

    Влітку 1019 року великий київський князь Ярослав Мудрий починає пошуки тіла свого молодшого брата Гліба. Він посилає в Смоленськ священиків, які дізнаються, що на березі річки часто видно красиве сяйво. Знайдене тіло молодого князя перевозять у Вишгород і ховають поряд з останками Бориса. Місцем їхнього поховання стала стара дерев’яна церква святителя Василія, збудована в честь свого святого ще їх батьком, князем Володимиром.

    Через деякий час люди стали помічати незрозумілі явища, що відбуваються на могилі братів. Всі стали бачити світло і вогонь, чути спів ангелів, а коли один з варягів ненавмисно наступив на могилу, звідти вирвалося полум’я і обпалило ноги осквернителю.

    Через деякий час трапився в старій церкві пожежа, та вона згоріла дотла. Але серед вугіль залишилися недоторканими вогнем всі святі ікони та церковне начиння. Тоді зрозуміли парафіяни, що це діє заступництво братів-князів Бориса і Гліба. Ярослав доповів про диво митрополиту Іоанну I, і владика приймає рішення про розтині гробниці.

    Побудували на місці старої церкви маленьку каплицю і перенесли туди знайдені мощі, які виявилися нетлінними.

    Два нових дива, виправлення кульгавості і прозріння сліпого, переконують самих недовірливих у святості княжих мощей. Тоді приймається рішення про будівництво нової церкви, куди у 1021 році і помістили, нарешті, мощі святих Бориса і Гліба. Нова, зведена на місці старої церква була освячена на честь князів і стала іменуватися Борисоглібській. А самі князі були канонізовані при великому князі Ярославі Мудрому і митрополита Івана I 24 липня 1037 року в Київській єпархії.

    За церковним законам процес канонізації святих проводиться в три етапи. Другий етап відбувається у 1073 році, коли мощі святих переносять у нову церкву, збудовану натомість вже постарілої колишньою. З цього моменту починається процес прославлення мучеників-страстотерпців Бориса і Гліба.

    Дивіться також:  «Привратним сенс»: хороший чи поганий в спілкуванні?

    Зазнали страждання в ім’я Христа

    Страстотерпцями в православ’ї називають зазнали страждання заради Господа Бога. Але хіба загибель братів була в ім’я Боже? Хіба вони своєю смертю і муками прославляли Спасителя?

    Дослідники подій тих часів вели довгі суперечки на цю тему. Серед братії були сумніви в законності канонізації князів. Адже вбивство князів Бориса і Гліба носило суто політичний характер, як сказали б сьогодні: «Воно було замовленим». В князівської усобиці гинули багато князі того часу, жертви були до і після них. Нарешті, їх старший брат, Святослав, що загинув з тієї ж причини, від рук того ж вбивці. Але питання про канонізацію князя ніколи не стояло. Так в чому ж різниця?

    Виявляється, справа в тому, що спонукання до вчинку у братів були абсолютно різними. Святість Бориса і Гліба в тому, що вони здійснили подвиг, небачений раніше на Русі: вони просто хотіли жити і померти за словом Христовим, своєю кончиною зберегти мир.

    До слова сказати, аргументи за канонізацію, були спочатку не всім зрозумілі, і канонізація князів навіть зажадала додаткових погоджень з Константинополем.

    Пам’ять про князів

    В 1113 році в Вишгороді було зведено новий храм благовірних князів Бориса і Гліба, але перенесення мощей та освячення собору відбулося тільки при київському князя Володимира Мономаха у травні 1115 року. Борисоглібська церква була найбільшою і красивою в домонгольської Русі.

    З плином часу віра в заступництво і чудодійну силу князів все зростала. Вважається, що завдяки їм відбулися такі перемоги російської зброї:

    • при боротьбі з половцями в XI столітті;
    • при Невській битві 1240 року, коли обидва брати з’явилися в човні перед військом;
    • при битві на Чудському озері в 1242 році;
    • при взятті новгородським військом шведської фортеці Ландскрона в гирлі Неви;
    • при Куликовській битві у 1380 році, де князь Дмитро Іванович і інші воїни бачили своїми очима, як на полі бою їм допомагали небесні воїни, очолювані Борисом і Глібом.

    Участь святих в інших, більш пізніх події в історії російської держави, що відбуваються в XIV-XVI століттях, описані в численних сказаннях про Бориса і Гліба.

    В честь святих князів на Русі освячено чимало церков, зведені пам’ятники і монастирі, написані ікони, літературні твори.

    Недалеко від Москви, на території Борисоглібського монастиря в місті Дмитрові у 2006 році встановлено красивий пам’ятник. Борис і Гліб, два бронзових вершника, підносяться на високому постаменті. Автор Олександр Рукавишников присвятив свою роботу ювілейної річниці створення монастиря.

    Іменами братів названі міста і вулиці. Багато талановитих малярів у своїх роботах відображали фрагменти з житія святих князів Бориса та Гліба. Є ікони парні і одиночні, є в повний зріст і на конях. Про подвиг братів написані книги і вірші, авторами яких є літератори, такі як Йосип Бродський і Борис Чичибабін.

    Але головне те, що в літописах описано чимало випадків зцілення хворих і покалічених людей, які своєю вірою в Господа сприяли створенню дива.