Правильна організація виробничих процесів дозволяє домогтися високої результативності роботи компанії. В залежності від виду діяльності потрібно застосовувати поділ і кооперацію праці. Ці категорії дозволяє домогтися скорочення циклу виготовлення продукції, спеціалізувати знаряддя праці, підвищити продуктивність. Про значення, види і сутності цих процесів піде мова далі.

Загальне визначення

Розглядаючи поняття поділу і кооперації праці, потрібно відзначити, що це основні форми його організації. Вони визначають функції кожного працівника, його обов’язки і місце у загальному виробничому процесі. Описуючи поділ і кооперацію праці коротко, варто відзначити, що це форми його організації, які визначають вимоги до якості діяльності співробітників, кваліфікацію кожного з них.

Представлені поняття тісно взаємопов’язані. Вони доповнюють один одного, дозволяючи організувати виробничий цикл найбільш оптимально, враховуючи особливості технології виготовлення кінцевого продукту.

Розглядаючи категорії представлені в більш великому масштабі, варто відзначити, що міжнародний поділ праці, спеціалізація і кооперація застосовуються з метою створення оптимальних умов для його суспільної форми. Це дозволяє створювати і підтримувати розумні, природні пропорції між галузями виробничої та невиробничої людської діяльності. Такі процеси потрібні для гармонізації суспільного відтворення, його правильного розподілу між галузями господарської діяльності.

Варто відзначити, що складна система міжнародної кооперації, поділ праці, а також його громадська організація включають в себе кілька різних рівнів елементів. Вони відрізняються масштабом та значущістю:

  • організація зв’язків між виробничої та невиробничої сферами в рамках міжнародної діяльності;
  • налагодження взаємодії між глобальними процесами в рамках певної держави;
  • організація взаємодії елементів всередині виробничої і невиробничої сфери;
  • створення зв’язків для взаємодії всередині галузей, в тому числі між окремими підприємствами;
  • організація взаємодії працівників в межах одного виробництва, аж до розробки норм праці для кожного окремого працівника.

На будь-якому з перерахованих рівнів необхідно правильно застосовувати такі форми суспільного відтворення, як раціональне поділ і кооперація праці. Цією процедурою займаються управлінці різних рівнів, виходячи з ситуації, що склалася в рамках структурної одиниці.

Поділ праці та його сутність

Якщо говорити про розділення і кооперації праці коротко, то це доповнюють один одного і взаємозалежні процеси. Вони застосовуються на різних рівнях суспільної організації виробництва, переслідуючи певні цілі.

Поділ праці являє собою розмежування діяльності співробітників компанії в процесі їх спільної роботи, виконання послуг або виготовлення готової продукції. Сучасне виробництво передбачає ускладнення технологічних циклів. Постійно впроваджуються інноваційні методики, встановлюється високопродуктивне обладнання. З-за цього відбувається розвиток поділу праці, його поглиблення.

Різні форми організації виробничої діяльності значно впливають на планування, спеціалізацію, облаштування робочих місць. У відповідності з прийнятими підходами до її організації проводиться обслуговування, нормування трудового часу, застосовуються відповідні прийоми та методики.

Вивчаючи сутність поділу і кооперації праці, варто відзначити, що шляхом їх раціоналізації забезпечується рівномірна, повне завантаження виробничих потужностей. Діяльність співробітників при цьому буде скоординованим, синхронним. З цієї причини значення поділу праці вкрай велике, причому як з економічної, так і соціальної сторони.

Діяльність розчленовується на більш прості складові елементи. Завдяки такому підходу вдається виконати поставлене виробничу задачу за участі меншої кількості працівників. При цьому вони можуть мати більш низькою кваліфікацією. Поділ праці дозволяє знизити витрати. Вивільнені з обороту кошти можуть бути спрямовані на подальший розвиток автоматизації і механізації. В результаті спостерігається позитивна динаміка в області продуктивності.

Дивіться також:  Що таке сикатив - опис, спосіб виготовлення і особливості

Суть і значення розподілу

Вдосконалення розподілу і кооперації праці в рамках одного виробництва чи галузі, всієї системи господарювання дозволяє гармонізувати ряд процесів. Так, всередині виробництва виділяють різні види робіт, які є складовими частинами процесу виготовлення кінцевого продукту. Кожен частковий процес закріплюється за одним або кількома працівниками.

Такий підхід має на меті збільшити продуктивність праці. Робочі швидше засвоюють трудові навички, вчаться вправнішим поводитися із знаряддями праці. При цьому кілька операцій проводиться паралельно. Кількість окремих процесів визначається організацією і технологічними процесами компанії.

При поділі і кооперації управлінської праці, діяльності співробітників, зайнятих у виробництві, висуваються певні вимоги. Це дозволяє визначити критерії, відповідно з якими застосовують представлені форми організації технологічних процесів. У процесі поділу праці дотримуються таких вимог та правил:

  • Процедура розчленування процесу виготовлення кінцевого продукту на окремі незавершені процеси не повинна призводити до зниження ефективності експлуатації обладнання та використання робочого часу.
  • Поділ праці не повинно супроводжуватися знеособленням, зростанням безвідповідальності працівників за результат своєї діяльності.
  • Недозволено занадто дробове розчленування процесів технологічного циклу. У протилежному випадку ускладнюється процедура проектування, організації процесів виготовлення продукції, нормування праці.
  • Крім того, не повинна знижуватися кваліфікація співробітників. Праця не може позбутися своєї змістовності, стати монотонним і виснажливим. Щоб не допустити цього, потрібно періодично міняти місцями співробітників, усувати одноманітність рухів. Також можуть бути введені змінні ритми праці, регламентовані перерви, у ході яких працівники будуть відпочивати активно, цікаво.

    Види

    Поділ і кооперація праці на підприємстві може здійснюватися в різних формах. Основні з них наступні:

    • технологічне;
    • функціональне.

    Технологічний спосіб поділу праці передбачає розчленовувати виробничий цикл на стадії, наприклад, заготівельну, обробну, складальну та інше. Також його можуть розділити на фази, операції, часткові технологічні процедури і т. д.

    В залежності від глибини диференціації процесу виробництва, стосовно відокремленим видами робіт розрізняють наступне поділ праці:

    • пооперационное;
    • подетальное;
    • предметне.

    При пооперационном поділі праці є певні операції розподіляються та закріплюються за окремими працівниками. Передбачається проведення розстановки працюючих, при якій буде забезпечена їх раціональна зайнятість. При цьому обладнання повинно бути оптимально завантажено. Пооперационное поділ праці досягається шляхом поглиблення спеціалізації співробітників. Продуктивність праці в цьому випадку підвищується завдяки виробленню динамічного, стійкого стереотипу виконання працівником поставленого перед ним завдання. Передбачається застосування спеціалізованої оснастки, механізація процесу виготовлення продукції.

    В ході предметного поділу праці передбачається закріплення за кожним окремим виконавцем обмеженого комплексу робіт, у ході яких створюється одне виріб.

    Подетальное поділ праці припускає створення одним співробітником певної частини деталі.

    Існуючі форми розділення і кооперації праці застосовують у відповідності з особливостями виробництва, цілей компанії, а також іншими факторами. При неправильному застосуванні подібних організаційних підходів показник продуктивності праці може знизитися. Тому до цього питання підходять дуже відповідально.

    Функціональний поділ

    Розглядаючи види розподілу і кооперації праці, слід відзначити ще один поширений підхід. Він називається функціональним, так як передбачає відокремлення різновидів професійної діяльності співробітників, які спеціалізуються на виконанні різних за економічним значенням і змістом завдань. У відповідності з цим підходом до поділу праці виділяють такі категорії робітників:

    • Основні. Це працівники, зайняті випуском готової продукції або наданням послуг, робіт.
    • Допоміжні. Вони спеціалізуються на забезпеченні умов для діяльності основних працівників. При цьому допоміжні робітники не беруть участь у виготовленні продукції.
    • Обслуговуючі. Праця такої категорії працівників створює умови для виконання функціональних завдань основних і допоміжних робітників.
    Дивіться також:  Нафта WTI - це...?

    Виділяється в окремі групи поділ і кооперація управлінської праці, а також службовців і фахівців. Це дозволяє врахувати особливості професійної діяльності кожної категорії співробітників. Угрупування проводиться в цьому випадку за принципом виконуваних ними функцій. Між цими категоріями працівників визначаються раціональні пропорції.

    В рамках функціонального підходу поділу праці виділяються кваліфікаційні та професійні форми. Вибір залежить від цілей підприємства. Професійний підхід передбачає поділ робочого процесу в рамках певної професії. При кваліфікаційному поділі праці співробітників групують за принципом складності їх діяльності. Для цього застосовується система тарифних розрядів або кваліфікаційних категорій.

    Межі поділу

    Кооперація, поділ праці й управління виробництвом залежать від різних факторів. Основними з них є тип виробництва, складність і обсяг випуску продукції тощо. Тому в процесі вибору оптимальної форми організації вкрай важливо проаналізувати ці фактори. Це дозволяє обґрунтувати оптимальні межі поділу праці.

    Якщо розглядати цю процедуру з соціальної точки зору, надмірне розчленування процесу виробництва веде до збіднення його змісту, перетворюючи співробітників у вузьких фахівців. З позиції фізіології подібне веде до підвищення монотонності операцій, що призводить до підвищеної стомлюваності і високої плинності кадрів. Тому в ході аналізу факторів кооперації, спеціалізації, поділу праці розглядають наступні межі:

    • економічна;
    • соціальна;
    • технологічна;
    • психофізіологічна.

    Технологічні межі поділу праці визначаються методикою виробничого циклу. Згідно з нею процес виготовлення продукції поділяється на окремі операції.

    Нижня технологічна межа являє собою трудовий прийом, що складається з трьох або більше дій працівника. Вони безперервно слідують один за одним, мають цільове призначення. Верхня межа технологічного поділу праці передбачає, що один співробітник виготовляє повністю весь виріб з нуля.

    Економічна межа визначається у відповідності з завантаженістю робочих, а також тривалістю виробничого циклу. При грамотному, точно прорахованому поділі праці виробничий цикл скорочується завдяки паралельного виконання операцій. При цьому підвищується показник продуктивності праці, так як прискорюється засвоєння робітниками прийомів і методів виготовлення продукції.

    Якщо поділ праці буде надмірним, перевищить економічну межу, це призведе до порушення пропорцій у структурі витрат робочого часу. З одного боку, час обробки матеріалів і заготовок буде скорочуватися, але при цьому збільшується тривалість операцій по зняттю і установці деталей, транспортування предметів праці між операціями. Також збільшуються витрати часу на міжопераційний контроль, підготовчі та заключні процедури. З економічної точки зору, оптимальним вважається варіант, коли сума факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, вище, ніж вплив протилежних причин.

    Ще одним економічним критерієм є повнота використання часу. Працівник повинен бути максимально зайнятий протягом зміни. Поділ праці має бути таким, щоб співробітники не простоювали без діла. Для цього розширюють їх виробничі функції і зони обслуговування автоматизованих ліній.

    Психофізіологічні та соціальні кордони

    Поділ і кооперація праці на підприємстві мають також психофізіологічні кордону. Вони визначаються допустимими навантаженнями, які впливають на співробітників компанії. Тривалість кожної операції повинна бути оптимальною, щоб психологічні і фізичні навантаження були помірними. Для цього застосовують різноманітні трудові прийоми, які дозволяють чергувати навантаження на різні частини тіла та органи. Монотонність і одноманітні, тривалі прийоми роботи стомлюють, знижують продуктивність праці з часом.

    Дивіться також:  У курячому яйці кров: чи варто вживати в їжу, причини і методи вирішення проблеми

    Соціальні межі поділу праці визначаються мінімально необхідним рівнем різноманітності функцій, при якому праця стає змістовним і привабливим для персоналу. Співробітник повинен бачити результат своєї діяльності, одержувати від нього певне задоволення.

    Якщо праця являє собою набір простих рухів, монотонних дій, це знижує інтерес працівника до нього. Така діяльність позбавлений творчості, не сприяє росту кваліфікації і т. д.

    Кооперація та її сутність

    Організація поділу і кооперації праці виконується в ході ретельного аналізу та оцінки особливостей технологічних циклів. При цьому обидва підходи до формування організаційної структури нерозривно пов’язані. Чим глибший поділ праці, тим більше значення для ефективності діяльності персоналу має кооперація.

    Колективна праця не можна розглядати як суму часткових трудових процесів. Важливо знайти оптимальне співвідношення між відокремленими діями персоналу. При цьому визначається правильна розстановка працівників, при якій зайнятість буде раціональною. У цьому випадку продуктивність праці буде максимально високою.

    Тому кооперацію слід розглядати як процес об’єднання працівників у ході виконання їхніх спільних дій, спрямованих на досягнення єдиного результату.

    Окремі форми поділу і кооперації праці досить різноманітні. Вони тісно пов’язані з організаційними і технічними особливостями компанії. Проте всі різновиди подібних форм прийнято зводити до трьох основних категорій кооперації:

    • межцеховая;
    • внутрицеховая;
    • внутриучастковая.

    Межцеховая кооперація заснована на розподілі процесу виробництва між окремими цехами. Вона полягає в участі колективу виробничого ділянки у діяльності, яка спрямована на досягнення загального для компанії результату в ході виготовлення продукції.

    Внутрицеховая кооперація являє собою взаємодію окремих структурних підрозділів. Це можуть бути ділянки, потокові лінії, відділи і т. д.

    Кооперація всередині ділянки передбачає взаємодія між окремими працівниками, які виконують свої функціональні обов’язки в ході спільної роботи з іншими представниками колективу. Вони об’єднуються в бригади, групи і т. д.

    Межі кооперації

    Поділ і кооперація праці мають певні межі. Це визначає рамки поглиблення кожної форми в рамках конкретного виробництва. Кооперація має економічні та організаційні межі. Це рамки, в яких представлена форма буде максимально доцільною.

    Організаційна межа передбачає, що для проведення будь-якої роботи треба об’єднати мінімум двох чоловік. Верхня межа кооперації в цьому випадку визначається нормою керованості. Якщо її перевищити, неможливо буде узгодити діяльність групи. Це призведе до значних втрат робочого часу.

    Економічна межа передбачає встановити таку ступінь кооперації, при якій можливо знизити витрати до межі. Розрахунок роблять для живої та уречевленої праці на одиницю готової продукції.

    Особливості прояву на виробництві

    Кооперація, як і поділ праці, що виявляються в ході виробництва в різних формах. На їх вибір впливають різні фактори. Насамперед, це рівень технічного оснащення виробництва. Склад обладнання, яке застосовується в ході виробничого циклу, впливає на спеціалізацію допоміжних, основних працівників.

    Зміст праці зумовлюється рівнем механізації і автоматизації на підприємстві. Відповідно з цим визначається професійний рівень і кваліфікація працівників.

    Кооперація, як і поділ праці, визначаються типом виробництва. Також вони залежать від підходу до організації дільниць та цехів. Це, наприклад, може бути предметний, технологічний, змішаний принцип. Враховується і побудова допоміжних служб.

    На вибір форми організації впливає трудомісткість, складність виробів. Від цього залежить кваліфікаційних склад, структура груп співробітників компанії.