Кержак – це представник старообрядництва, носій культури народів Північної Русі. На початку XVII століття, після того як споконвічні місця проживання кержаков в нижегородських землях зазнали розгрому прибічниками нової віри, вони масово пішли на Схід.
Історичні корені
Кержаки – це послідовники старообрядництва або древлеправославия, яке характеризується сукупністю своєрідних релігійних течій, що виникли в РПЦ після церковної реформи патріарха Никона і царя Олексія Михайловича. Вони відкинули вводяться зміни в релігійні засади, які уніфікували богослужіння з традиціями грецької і константинопольської церков.
Ця реформа викликала глибокий розкол в російській церкві. Прихильників старої віри стали називатися розкольниками (старовірами, старообрядцями) з усіма негативними для них наслідками.
Виходячи з історії старообрядництва випливає, що воно веде початок від моменту хрещення Володимиром давньої Русі. Основною подією для них стало створення автономної російської помісної церкви в середині XV століття, коли російські єпископи обрали своїх митрополитів без участі представників Константинополя. Ще однією важливою віхою для старообрядців вважається помісний стоглавий собор в середині XVI століття, що проголосив незалежність руської православної церкви прийняв рішення обрати свого патріарха.
