Багатьом може здатися дивним, але іномарки в СРСР існували, хоч і були, звичайно, рідкістю. Ті, хто ними володів, належали виключно до вищого класу. Варто відзначити, що престижним вважалося навіть володіння звичайним автомобілем, адже держава довгий час робило ставку на розвиток промисловості, тому виробляло переважно важку техніку. Легковий ж автопром розвивався виключно за залишковим принципом.
Можна умовно виділити три основних етапи — від Жовтневої революції до Великої Вітчизняної війни, повоєнний час і до початку 70-х років і, нарешті, введення в експлуатацію автомобільного заводу в Тольятті, що стало справжнім проривом, коли володіти особистим транспортом стало значно простіше. Природно, максимальна кількість легкових автомобілів, особливо іноземного виробництва, було сконцентровано на території великих міст. Крім Москви і Ленінграда, це ще Мінськ, Київ, прибалтійські столиці. Трафік на дорогах Москви у 80-ті роки став відносно високим і щільним. Потік вітчизняних автомобілів зрідка, але переривався іномарками в СРСР. Більш того, перші з них з’явилися практично відразу після Жовтневої революції.
