Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин — повоєнний світоустрій, який було сформовано за результатами двох великих конференцій. Фактично на них обговорювалися підсумки світового протистояння фашизму. Передбачалося, що система відносин буде заснована на співробітництві країн, що перемогли Німеччину. Важлива роль була присвоєна Організації Об’єднаних Націй, яка мала розробляти відповідні механізми взаємодії між країнами. У цій статті ми розповімо про основні риси і етапи цієї системи, пішла її крах, пов’язаному з розвалом СРСР.

Роль ООН

ООН займала важливе місце в Ялтинсько-Потсдамській системі. Вже в червні 1945 року був підписаний статут цієї організації, в якому було проголошено, що цілями стане збереження миру на планеті, а також допомогу всім країнам і народам вільно розвиватися, самовизначатися. Заохочувалося культурне та економічне співробітництво, багато говорилося про свободи і права людини.

ООН повинна була стати в Ялтинсько-Потсдамській системі міжнародної системи всесвітнім центром координації зусиль, щоб виключити в майбутньому конфлікти і війни між державами. В цьому була основна риса встановленого світопорядку.

Перші проблеми

Нерозв’язні проблеми з’явилися практично відразу. В ООН зіткнулися з неможливістю гарантувати інтереси двох провідних членів — Радянського Союзу і США. Між ними постійно виникали суперечності, практично по кожному питанню.

У результаті головною функцією ООН в рамках Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи стало попередження реального збройного конфлікту між цими країнами. Варто відзначити, що з цим завданням вона впоралася. Адже саме стійкість між ними була запорукою миру на протязі велике частини другої половини XX століття.

На початку 50-х років, коли тільки починалося формування Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, біполярні протистояння ще не було таким активним. Воно зовсім не відчувалося на Близькому Сході і в Латинській Америці, де США і СРСР діяли паралельно, не зачіпаючи інтереси один одного.

В цьому плані ключовою стала Корейська війна, яка створила передумови до появи радянсько-американської конфронтації в будь-якій точці світу.

Гонка озброєнь

Наступний етап у розвитку Ялтинсько-Потсдамської системи світу оформляється до середини 50-х років. СРСР практично повністю ліквідує відставання від США в оборонній промисловості.

На ситуацію в світі впливає зміна співвідношення сил між колоніальними державами. В першу чергу, Францією, Великобританією та Нідерландами. У міжнародних відносинах відбувається вирівнювання європейської та неєвропейської проблематики.

До 1962 році напруга на політичній арені досягає свого піку. Світ виявляється на грані ядерної війни, здатної його знищити. Вищою точкою нестабільності стала Карибська криза. Вважається, що СРСР і США не зважилися почати Третю Світову війну, уявляючи, яким буде катастрофічним застосування такого потужного зброї.

Ослаблення напруженості

В кінці 60-х-70-х років у світовій політиці встановився статус-кво. Незважаючи на існуючі ідеологічні розбіжності, намітилася тенденція до розрядки.

Двуполярность Ялтинсько-Потсдамської системи гарантувала певну рівновагу в світі. У ньому тепер існувало два гаранта, які контролювали один одного. Обидві країни при всіх своїх суперечностях були зацікавлені у збереженні сформованих правил гри. Це і стало основними характерними рисами Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.

Важливою особливістю було негласне визнання сфер впливу наддержавами. Примітно, що США не стали втручатися в ситуацію в Східній Європі, коли радянські танки увійшли до Бухареста і Праги під час гострих політичних криз в цих країнах.

Дивіться також:  Що це - "дратувати"? Сенс і значення слова

При цьому в країнах «третього світу» намітилося протистояння. Бажання Радянського Союзу впливати на політику деяких країн Азії та Африки призвів до низки міжнародних конфліктів.

Ядерний фактор

Ще однією характерною рисою Ялтинсько-Потсдамської системи став ядерний фактор. Американці першими отримали атомну бомбу, не встигнувши її ще використовувати проти Японії в 1945 році. У СРСР вона з’явилася в 1949 році. Трохи пізніше зброєю заволоділи Великобританія, Франція і Китай.

Атомні бомби зіграли велику роль у взаємодії між двома наддержавами, коли американська монополія на володіння ними закінчилася. Це спровокувало повномасштабну гонку озброєнь, ставши важливим елементом світобудови в Ялтинсько-Потсдамській системі.

У 1957 році СРСР налагодив виробництво балістичних ракет після запуску першого штучного супутника Землі. Тепер зброю з радянської території цілком могло досягти американських міст, що вселяло страх і невпевненість у жителів США.

Розповідаючи коротко про Ялтинсько-Потсдамській системі міжнародних відносин, варто відзначити, що ядерна бомба в ній стала інструментом стримування. В результаті ні одна з наддержав не йшла на повномасштабний конфлікт, побоюючись удару у відповідь.

Атомна зброя стала новим аргументом у міжнародних відносинах. З цих пір країна, яка починала їм володіти, змусити поважати себе всіх сусідів. Одним з результатів складання Ялтинсько-Потсдамської системи стало стабілізуючий вплив ядерних потенціалів на весь світопорядок. Це сприяло запобігання ескалації конфлікту, який міг призвести до війни.

На політиків ядерний потенціал надав протверезне вплив, змусивши порівнювати свої заяви і дії з існуючою загрозою глобальної катастрофи.

Характеризуючи коротко Ялтинсько-Потсдамську систему, варто зазначити, що ця стабільність була нетривкою і нестійкою. Рівновага досягалася виключно за рахунок страху, до того ж постійно тривали локальні конфлікти на території третіх країн. В цьому полягала основна небезпека існуючого світопорядку. При цьому дана система відносин виявилася більш стійкою, ніж передувала їй Версальсько-Вашингтонська, так як не призвела до світової війни.

Крах системи

Розпад Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин фактично стався 8 грудня 1991 р. Саме тоді керівники трьох радянських республік (Росії, Білорусії та України) у Біловезькій пущі підписали договір про появу СНД, оголосивши, що СРСР відтепер перестає існувати.

Серед вже колишнього радянського населення це викликало негативну реакцію. Вже через три дні існував у Радянському Союзі, Комітет конституційного нагляду засудив Біловезьку угоду, але це не мало жодних наслідків.

На наступний день документ був ратифікований Верховною Радою. Російські депутати були відкликані з ВС, після чого він втратив кворуму. Останнім своєї незалежності 16 грудня оголосив Казахстан.

СНД, спочатку вважався наступником СРСР, був створений при цьому в якості не конфедерації, а міждержавної організації. У неї до цих пір зберігається слабка інтеграція, відсутня реальна влада. Незважаючи на це, членами СНД все одно відмовилися ставати прибалтійські республіки і Грузія, яка пізніше все-таки приєдналася.

Розпад Ялтинсько-Потсдамської системи фактично вже відбувся, хоч Росія і оголосила, що буде на місці Радянського Союзу продовжувати членство у всіх міжнародних організаціях. Також Російська Федерація визнала за собою всі радянські заборгованості. Активи стали її майном. За оцінками економістів, в кінці 1991 року на депозитах Зовнішекономбанку лежало близько 700 млн доларів. Пасиви оцінювалися більш ніж 93 млрд, а активи приблизно в 110 млрд.

Дивіться також:  У чому вимірюється кутове прискорення? Приклад завдання на обертання

Останнім актом розпаду Ялтинсько-Потсдамської системи відносин стало оголошення Горбачовим про припинення виконання обов’язків президента СРСР. З такою заявою він виступив 25 грудня. Після цього добровільно склав повноваження Верховного головнокомандувача, передавши так званий «ядерний чемоданчик» Єльцину.

Напередодні Нового року декларацію про припинення існування СРСР була офіційно прийнята верхньою палатою Верховної Ради, якої ще вдавалося зберегти кворум. На той момент в ній продовжували засідати представники Киргизії, Казахстану, Таджикистану, Узбекистану і Туркменістану. Також цим останнім легітимним органом радянської влади був прийнятий ще ряд важливих документів, в основному пов’язаний з відставкою чиновників вищого рангу, наприклад, керівника Державного банку. Цей день офіційно вважається датою закінчення існування СРСР, вдень, коли завершився розпад Ялтинсько-Потсдамської системи.

При цьому деякі радянські організації та установи продовжували свою діяльність ще кілька місяців.

Причини

Розмірковуючи про причини події, історики висувають різні версії. Розпаду існуючої політики в світі сприяв не тільки розвал Радянського Союзу, але і Організації Варшавського Договору, а також ті значущі зміни, які відбулися в країнах соціалістичного блоку, розташованих у Східній і Центральній Європі. Замість СРСР утворилося півтора десятка незалежних держав, кожна з яких шукав своє місце в світі.

Кардинальні зміни відбувалися і в інших куточках земної кулі. Ще одним символом припинення існування політики у відносинах між державами стало об’єднання Німеччини, фактичне припинення холодної війни між Америкою і Радянським Союзом.

Більшість дослідників сходяться на думці, що ключовим фактором кардинальної зміни в міжнародних відносинах став розпад СРСР, так як саме його існування визначало чільні в світі біполярні відносини. Вони були засновані на формуванні двох блоків, організованих на протистоянні головних військово-політичних противників, двох наддержав. Їх перевага над іншими країнами було безперечним. Воно визначалося в першу чергу наявністю ядерної зброї, що гарантував взаємне знищення, якби конфлікт переріс в активну стадію.

Коли одна з наддержав офіційно припинила своє існування, в міжнародних відносинах стався неминучий злам. Світопорядок, який встановився після війни проти фашизму, главенствовавший у світі протягом кількох десятиліть, назавжди змінився.

Що призвело до розвалу СРСР?

Це питання в рамках даної теми також має велике значення. Існує декілька основних точок зору.

Серед західних політологів утвердилася позиція про те, що розпад СРСР був зумовлений його програшем в холодній війні. Такі думки надзвичайно популярні в західноєвропейських державах, а також у США. Вони досить швидко утвердилися, прийшовши на зміну здивування від такого стрімкого краху комуністичного режиму.

Тут очевидним виглядає бажання протиборчої сторони скористатися плодами перемоги. Це важливо для самих американців та інших учасників блоку НАТО.

Варто зазначити, що в політичному плані подібна тенденція представляє певну небезпеку. З наукової точки зору вона неспроможна, оскільки зводить всю проблематику виключно до зовнішніх факторів.

Дивіться також:  Слово «око»: значення та застосування

Конференція в Пекіні

У цьому плані великий інтерес представляє конференція, яка відбулася в Пекіні в 2000 році. Вона була присвячена причин краху СРСР і впливу, який це мало на Європу. Її організатором стала Академія суспільних наук Китаю.

Те, що подібний науковий форум відбувся саме в цій країні, невипадково. Китайські власті почали проводити зміни, подібні радянським наприкінці 80-х років, ще у 1979 р., домігшись значних економічних результатів. При цьому вони були схвильовані й стурбовані тією соціально-економічною катастрофою, яка потрясла СРСР.

Тоді вони приступили до безпосереднього вивчення цього питання, щоб не повторити помилок минулого. На думку китайських дослідників, розпад Радянського Союзу можна розцінити як трагедію для всього світу, який цивілізацію назад у її розвитку.

Таку оцінку вони дали, виходячи з результатів, до яких привели наступні зміни. За їх висновками, це була найбільша геополітична зміна XX століття.

Зафіксувати смерть

Існує ще одна думка, згідно з яким, СРСР розвалився не в грудні 1991 року, а значно раніше. Лідери трьох республік, що зібралися в Біловезькій пущі, образно виступили в ролі патологоанатомів, щоб зафіксувати смерть пацієнта.

За словами російського політика і юриста, одного з авторів першої конституції сучасної Росії Сергія Шахрая, причинами розпаду Радянського Союзу стали три фактори.

Перший полягав в одній із статей чинної конституції. Вона надавала республікам право вийти зі складу СРСР.

Другим був так званий «інформаційний вірус», який почав активно проявляти себе з кінця 80-х років. В умовах економічної кризи, що вибухнула в той час, у багатьох радянських республіках з’явилися настрої, коли національні уряди почали закликати до того, щоб перестати працювати на Москву. На Уралі з’явилися вимоги припинити допомагати сусіднім республікам. Москва при цьому вінілу околиці в тому, що позбавляється всіх своїх доходів.

Ще однією причиною стала автономізація. Перебудова до початку 90-х років остаточно вичерпалася. Політичний центр був сильно ослаблений, суперництво Горбачова і Єльцина за політичне лідерство перейшло в активну фазу, влада стала переходити на «нижні рівні». Все це закінчилося втратою 20 млн населення Радянського Союзу. Моноліт КПРС дав тріщину, останньою краплею став путч, який стався в 1991 році. В результаті 13 з 15 республік заявили про суверенітет.

В основі Ялтинсько-Потсдамського порядку лежало регульоване протистояння між Америкою і Радянським Союзом. Існуючий статус-кво в політико-дипломатичної та військово-політичній сферах став стрімко руйнуватися. Обидві держави перейшли до ревізії, правда, з протилежних причин. Саме тоді на порядку денному постало питання про необхідність погоджувати і реформувати Ялтинсько-Потсдамський порядок. Його учасники до того часу вже були різними по своєму впливу і могутності.

Ставши державою-наступником СРСР, Російська Федерація виявилася не в змозі виконувати функції, властиві біполярності, так як не володіла необхідними можливостями.

У відносинах між державами з’явилися тенденції до зближення капіталістичних і вчорашніх соціалістичних держав. При цьому міжнародна система почала проявляти риси «глобального суспільства».