Покровський Хотько монастир – один з найдавніших в Підмосков’ї, йому понад 700 років. Основною святинею обителі є мощі преподобних Кирила і Марії. Це батьки Сергія Радонезького. У Хотьковский монастир регулярно приїжджають паломники, щоб поклонитися святині і попрацювати на славу Божу.
Початок історії
Як написано вище, монастирю понад 700 років. Перші літописні згадки датуються 1308 роком, точна дата зародження обителі відсутня. Спочатку монастир був невеликим, розташовувався недалеко від Троїце-Сергієвої лаври. Обитель стала набирати популярність після того, як тут знайшли спокій батьки преподобного Сергія Радонезького. Їх чесні мощі назавжди залишилися в монастирі, навіть в роки радянських гонінь не покидаючи його території.
XV-XVII століття
XV століття – голодний час для маленької обителі, де панувала жахлива бідність. Але вже на початку XVI століття (1506 рік) на монастир звернула увагу влада, до якої належав великий князь і боярська Дума. Хотьковский монастир отримав невелику грошову дотацію, виділену великокнязівською владою, що дозволило йому трохи поправити своє убоге становище.
У цьому ж столітті обитель перетворили на жіночу, а потім і зовсім віддали в управління Троїце-Сергієвої лаври. Її насельники з усіх сил намагалися підтримати небагатий Хотьковский монастир. Під управлінням Троїце-Сергієвої лаври жіночий монастир почав оживати, до кінця XVI століття в ньому вже налічувалось 35 насельниць. Тоді ж на території обителі був збудований новий дерев’яний храм, освячений в честь Миколая Угодника.
Настав XVII століття з його військовим часом. Польсько-литовські війська розорили Хотьковский монастир, а його насельниці були змушені ховатися від загарбників у Троїце-Сергієвій лаврі. Обитель преподобного Сергія вистояла, але два роки піддавалася жорстокій облозі військ.
В середині 1620-х років почалося відновлення жіночого монастиря після розорення. Воно завершилося тільки в 1648 році, в цей же період монастирю приписали селянські двори, що зіграло позитивну роль у поліпшенні його добробуту. Обитель була виведена з управління Троїце-Сергієвої лаври і віддана в розпорядження Московського єпархіального архієрея. Повноцінного забезпечення монастир не бачив, дуже виручало майстерність насельниць. Вони славилися як вправні швачки, в Сергієво-Посадському музеї і зараз можна бачити церковні облачення, зшиті тодішніми черницями і послушницями.
