Ст. Даль у своєму “Тлумачному словнику” трактує це поняття як “світський владика, верховний глава країни, можновладних особа”, тобто це завжди людина, що володіє владою і можливістю керувати. Друге, застаріле значення дає “Тлумачний словник” Т. Єфремової – “шанобливе звертання до своєму панові, старшому в родині, посадовій особі”.
Значення слова “государ” в Стародавній Русі
На Русі до XIV століття так називали будь-якої людини, що володіє владою. Слова “пан”, “государ” і “господар” мають однакове значення в пам’ятках давньоруської літератури – таких, як “Повість тимчасових років” XI століття і “Слово о полку Ігоревім” XII століття. Називає государем як господаря вкраденої речі, так і власника хором, земель, челяді (слуг) “Руська правда” XI століття.
З XIV століття термінологія простежується у склепіннях російських законів. Наприклад, Новгородська судно грамота не дозволяє судити холопа (раба) і раба без государя, тобто господаря. Псковська судно грамота іменує государем власника найманої робочої сили і земель. Таке значення зберігається протягом існування Московської держави.
В судебниках, зводах законів Московії холоп (слуга), який вбив свого господаря, називається государским вбивцею. Людина, що має рабів, завжди государ. Так само іменується власник пожни (косовиці). Як видно, до XVII століття государ – це людина, що володіє чим-небудь: річчю, рабом, будинком або землею.
У зводі російського права – Соборному уложенні 1649 р. – “государ” змінюється на “боярин”, тобто власник. Втративши офіційний статус, слово довго застосовується в щоденному побуті та літератури як шанобливе звертання до головного члена сім’ї або посадовій особі, чиновнику. Вираз “милостивий государ” етимологічно сягає до московського періоду російської держави.
