Однією з сучасних тенденцій у менеджменті є організація управління за типом горизонтальних зв’язків. Для такої структури характерно скорочення кількості рішень, які приймаються у вищому ланці, надання ширших повноважень працівникам нижчих ланок. В результаті підвищується оперативність реагування на нові питання і ситуації. Однак така система має і недоліки. Певну складність представляє підбір ініціативного персоналу, здатного до самостійної постановки та вирішення завдань.
Загальне поняття
У будь-якій організації повинна здійснюватися координація діяльності співробітників і підрозділів. Взаємодія між ними і керівництвом визначає комплекс стійких зв’язків, що забезпечують злагоджений механізм, координацію ролей і функцій. Сукупність ланок, що знаходяться на одному і тому ж рівні ієрархії, становить щабель управління.
Основними типами зв’язків є наступні:
- Горизонтальні зв’язки управління. Це поняття характеризує відносини між однаковими за щаблі управління підрозділами або членами підприємства.
- Вертикальні зв’язку. Вони з’єднують різні ієрархічні рівні і формують розподіл повноважень. Їх основне призначення – передача розпорядчої (зверху вниз) і звітного (знизу вгору) інформації. Такий тип зв’язків характерний для великих за чисельністю організацій. Прикладом ідеалізованого варіанту може служити державна система управління у часи СРСР, побудована на основі федералізму й унітаризму.
Горизонтальні і вертикальні зв’язки управління взаємодіють єдиної корпоративної середовищі. Перші сприяють зміцненню друге і допомагають організації в цілому стати стійкіше при зовнішніх та внутрішніх змінах. Завданнями вертикальних зв’язків є систематизація різних форм горизонтальних, передача розпорядчої і звітної інформації, забезпечення стабільності.
