Група ерліфтних методів видобутку вуглеводнів на нафтогазових родовищах давно використовується вітчизняною промисловістю як альтернатива фонтанної розробки свердловин. Дана технологія в певних умовах застосування забезпечує суттєві переваги економічного і технічного характеру, але також і вимагає підключення додаткових ресурсів. Оптимальним рішенням у більшості випадків стає газлифтный спосіб видобутку нафти, при якому в якості активного середовища підйому використовується газова суміш. Таке рішення виправдовує себе завдяки високої продуктивності, але і накладає додаткові організаційні вимоги в плані безпеки. З цієї причини метод використовують здебільшого великі організації, що володіють достатньою ресурсною базою.
Загальна характеристика газлифтного способу видобутку нафти
Принципи ерліфта, тобто технології підйому свердловинних ресурсів підземного родовища вперше стали використовуватися в кінці 18 століття. Поява ідеї цього способу була обумовлена бурхливим розвитком технологій гірської розробки, однак ще довгий час її повноцінне використання обмежувалося відсутністю достатньо розвиненого компресорного обладнання. Автор газлифтного способу видобутку нафти – німецький інженер Карл Лошер, висунув загальну схему підйому ресурсів за допомогою енергії повітряних сумішей. Надалі методика не раз піддавалася оптимізації, модернізації і поліпшення в окремих аспектах експлуатації. Практичне використання ерліфта в промисловому масштабі з створенням теоретичної бази для його технічної реалізації почалося лише в 20 столітті. На нафтових родовищах перший досвід застосування газліфта припадає аж на 1985 рік.
У наш час застосування технології газліфта виправдовує себе в основному на свердловинах з високим дебітом. Також в умовах високого вмісту домішок газліфт виявляється найбільш економічним рішенням підйому ресурсу на поверхню. Це стосується в першу чергу нафтових сумішей, які містять солі, смоли і парафіни, які ускладнюють підйом мас. Щодо порівняння з ерліфтом як таким можна говорити, що газлифтный спосіб видобутку нафти – це продовження загальної технології штучного підйому рідин. Тільки якщо при класичному эрлифте в якості активного середовища застосовується повітряна суміш, то газліфт задіює вуглерод речовини. З цієї причини однією з ключових експлуатаційних характеристик технології вважають питома витрата газу. У розрахунках собівартості застосування газліфта енергетичні витрати на утримання і подачу газових сумішей складають близько 30% від загальної вартості проектів.
