Фільм «Острів» (2006 року) став своєрідною візитною карткою православного кіно. Ця стрічка припала до душі як віруючих, так і невіруючих людей. Адже судячи з численних відгуків, фільм «Острів» діями і поведінкою його головного героя, старця Анатолія, дав кожному з глядачів безцінні життєві уроки.
Православних фільмів в даний час знімається досить багато. Однак далеко не всі сюжети, що розгортаються в монастирях і храмах, цікаві навіть віруючим людям, не кажучи вже про широкої аудиторії глядачів. Однак, судячи з численних відгуків, фільм «Острів» заслуговує найпильнішої уваги. Недарма на його перегляд збиралися повні кінозали.
Режисер
Картина «Острів» була знята Павлом Лунгіним. Він входить в список найбільш відомих режисерів Росії, роботи яких добре відомі багатьом зарубіжним кінокритикам. Причому, незважаючи на те, що сюжет фільму «Острів» оповідає нам про події, які розгортаються у православному монастирі, переживання старця Анатолія, головного героя стрічки, цілком зрозумілі людям будь-якої віри.
Павло Лунгін у більшості своїх робіт дотримується постмодерністських поглядів. Однак тут режисер фільму «Острів» представив на суд глядачів стрічку, створення якої кардинальним чином розходиться з усім тим, що було зроблено до цього. У цій роботі Павло Лунгін вирішив поміркувати про те, яким чином людина може прийти до віри. Однак про православ’ї режисер фільму «Острів» говорить зовсім не як проповідник. Не бере він на себе і роль ілюстратора певних євангельських сюжетів. Лунгін представляє глядачеві свого героя, осягає мудрість не завдяки начитаності чи життєвому досвіді, а в результаті прямого небесного одкровення.
На думку режисера, його фільм «Острів» (2006 р.) оповідає про Бога і гріх, злочин і сором. Але крім цього, він є ще й спробою розповісти людям про те, що бути людиною – це боляче. І все ж, як важливо їм бути! Лунгін вважає, що його стрічка в певних аспектах є своєрідним продовженням фільму «Покаяння», знятого Тенгізом Абдуладзе, а також кінострічки «Царевбивця» Карена Шахназарова. Однак його робота є більш камерній і більшою мірою звернена не до суспільства в цілому, а до окремої людини.
