Ферраро-флорентійська унія 1439 року була угодою, укладеною між представниками Західної та Східної церков у Флоренції. Згідно з його положеннями, ці дві церкви об’єднувалися на тій умові, що православна сторона визнавала верховенство папи римського, зберігаючи свої православні обряди. При цьому визнавалася латинська догматика.
Підписання
Підписували на Ферраро-флорентійському соборі унію грецькі єпископи, за винятком патріарха Константинополя Йосипа. Він перед цією подією помер. Примітно, що підписав і митрополит Ісидор Ферраро-флорентійську унію, це був російський митрополит. Згодом за цей вчинок його скинув Великий князь Василь II Темний. Даний документ так і не вступив в силу ні на Русі, ні у Візантії. Очима православного християнства Ферраро-флорентійська унія являла собою справжнє зрада, здачу католицтву.
Повернувшись на батьківщину, багато православні діячі, які підписували документ, відмовилися від нього. Вони заявляли, що їх примушували підписувати такий документ. І духовенство, і народ, дізнавшись про події, були сильно роздратовані. Всіх, хто був на тому соборі, визнавали єретиками.
Наслідком Ферраро-флорентійської унії стало в 1443 році відлучення в Єрусалимі від церкви всіх, хто мав відношення до підписання документа. Протягом ще довгого часу ці люди досить активно засуджувалися. Патріарх Константинополя Григорій був позбавлений влади в 1450 році, і на престол замість нього зійшов Афанасій. Після взяття Константинополя в 1453 році про документ більше не згадували.
