Вивчають німецьку мову, вперше зійшли з трапу літака в Австрії, Німеччині чи Швейцарії, впадають в шок, якщо нічого не знають про німецьких діалектах. Хоча стандартний німецький (Hochdeutsch) широко розповсюджений і зазвичай використовується в типових ділових та туристичних ситуаціях, завжди наступає момент, коли ви раптом не розумієте ні слова, навіть якщо ваш німецький досить хороший.
Коли це відбувається, це зазвичай означає, що ви зіткнулися з одним із багатьох діалектів німецької мови.
Лінгвістичне розмаїття
За деякими оцінками, кількість німецьких діалектів варіюється від 50 до 250. Велика розбіжність пов’язано з складністю визначення самого терміна «діалект». Це абсолютно нормальне явище, якщо розуміти, що в ранньому Середньовіччі на тій території, яка зараз є німецькомовної частиною Європи, існували лише діалекти різних германських племен. Не було спільного німецької мови, який з’явився набагато пізніше. Фактично, перший спільну мову – латину – у німецькому регіоні був введений римлянами. Результат можна побачити у «німецьких» словах, таких як «кайзер» («імператор» від Цезаря) і «учень» (Schüler від латинського scholae).
Ця мовна плутанина також має політичну паралель: до 1871 року не було країни під назвою Німеччина. При цьому німецькомовна частина Європи територіально не зовсім збігається з нинішніми політичними кордонами. У деяких частинах східної Франції в регіоні, іменованому Ельзас і Лотарингія, досі кажуть на німецькому діалекті, відомому як ельзаський (Elsässisch).
Лінгвісти поділяють варіанти німецької та інших мов на три основні категорії: Dialekt/Mundart (діалект), Umgangssprache (ідіоматичний мову, місцеве застосування), і Hochsprache/Hochdeutsch (стандартний німецька). Але навіть лінгвісти розходяться в думках щодо чітких меж між категоріями. Діалекти німецької існують майже виключно в усній формі (незважаючи на транслітерацію), що ускладнює визначення того, де закінчується один і починається інший.
