Останні два десятки років в країні запроваджується безліч реформ, частина яких позитивно позначаються на соціумі, а інші не дуже. Але чітко стало зрозуміло, що з’явився прошарок людей, які зовсім не пристосовані до виживання в сучасних умовах, вони не конкурентоспроможні абсолютно у всіх сферах життя. Їх спосіб життя називають ще «соціальне дно». До них відносять: бомжів, жебраків і безпритульних. За деякими даними, їх чисельність наближається до 25% від всього населення. І здається, що суспільство змирилося з цим і приймає факт наявності безпритульних як належне.
Термінологія
У засобах масової інформації безпритульність і бездоглядність часто плутають, описуючи дітей, яких бачать котрі просять милостиню біля станції метро, на вокзалі. Але мало хто знає, що частина дітей просять вдень на вулиці милостиню, а вночі приходять додому, щоб переночувати, тобто фактично знаходяться під наглядом батьків.
А адже безпритульність – це соціальне явище, при якому дитина втрачає всі сімейні узи і постійне місце проживання. Такі діти самі добувають собі їжу, живуть в місцях, непридатних для проживання, і підпорядковуються неформальним законами.
У федеральному законі № 120-ФЗ чітко врегульовані і розмежовані всі поняття:
Ще одна велика категорія – діти, позбавлені батьківського піклування. Це хлопці, які перебувають у дитячих будинках, не усиновлені, які навчаються у військових училищах на повному забезпеченні держави і так далі. Але такі діти хоч би знаходяться під наглядом і не належать ні до першої, ні до другої категорії.
Прикро, що зазвичай всі ці поняття плутають, кажучи, що безпритульність – це бич нашого часу і що таких дітей було менше навіть після війни. Насправді не все так трагічно, якщо вникнути в суть питання.
