Анжамбеман – це літературний термін, що в перекладі з французької означає “переступити”. Це поняття відноситься до віршування і являє собою:
а) розбіжність ритмічної і синтаксичної пауз у кінці вірша, строфи або полустишия;
б) використання цезури в послідовному ланцюжку слів, близьких за змістом.
Лінгвістичне походження терміна
У традиційної поетики виділяється три види анжамбемана:
1. “Скидання” – прийом, який після закінчення фрази захоплюється також і початок наступної.
2. “Наброс” – різновид, в якій, навпаки, початок фрази займає закінчення попередньої.
3. “Подвійний кидок” – цей вид анжамбемана передбачає початок фрази в середині вірша і закінчення в центрі наступного.
Варто розглянути ці прийоми на прикладі твору А. С. Пушкіна:
На березі пустельних хвиль
Стояв він, дум великих полн,
І вдаль дивився [скинути]. Перед ним широко
Річка неслася [подвійний кидок]; бідний човен [наброс]
По ній прагнув самотньо.
В даному творі анжамбеман виконує образотворчу і експресивну функції, знаходить моментами пряму иконичность.
